КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

МУЗИЧУК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 342.95 +351.74 (477)

КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
В УКРАЇНІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант —
доктор юридичних наук, професор
Комзюк Анатолій Трохимович

Харків — 2010

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………..…………….. 4
РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЮ
ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ……………………...….… 16
1.1. Поняття способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні……………………………………………...…………………..……. 16
1.2. Сутність та особливості контролю як одного із способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні…..……………………… 49
1.3. Поняття, призначення та ознаки контролю за діяльністю правоохоронних органів…………………………………………………………………………… 86
1.4. Система принципів контролю за діяльністю правоохоронних органів………………………………………………...…...…………………… 109
1.5. Сучасний стан контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні…………………………………………………...……………………... 131
Висновки до розділу 1…………….……………………………………...……. 156
РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЯК ОБ’ЄКТУ КОНТРОЛЮ….………...…. 161
2.1. Поняття та ознаки правоохоронних органів в державі як об’єкту контролю………………………………………………………..............……… 161
2.2. Система правоохоронних органів в Україні……………………...…...………174
2.3. Особливості органів внутрішніх справ як об’єкту контролю…...............……193
Висновки до розділу 2…………………………………………......………….. 206
РОЗДІЛ 3 ВИДИ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ……………………...………...…. 210
3.1. Проблеми класифікації контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні………………………..………………………………….………..…… 210
3.2. Поняття, види та особливості державного контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні…………………………..….……………. 222
3.2.1. Парламентський контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні…………………………………………...………………….…………. 232
3.2.2. Президентський контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні…………………………………………………………..……………… 238
3.2.3. Контроль органів виконавчої влади за діяльністю правоохоронних органів в Україні……………………………………………...…………………244
3.2.4. Судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні……………………………………………………………….………..…248
3.2.5. Характеристика контрольних повноважень органів прокуратури………………………………………………………..………….. 253
3.3. Самоврядний контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні………………………………………………...……………...………… 258
3.4. Громадський контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні……………………………………...……………………...…………… 270
3.5. Міжнародний контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні………………………………………………..………………...………. 285
Висновки до розділу 3………………………………….………………...……. 295
РОЗДІЛ 4 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ…………………………..…………………….……..……… 300
4.1. Правове регулювання контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні: сучасний стан та шляхи вдосконалення……………..……………... 330
4.2. Проблеми визначення предмету та форм контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні…………………...…………...……….….. 314
4.3. Адміністративні процедури здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні………………………………...…………. 338
4.4. Організаційні засади забезпечення контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні …………………………………….……………...………… 351
Висновки до розділу 4…………………………...………….…………………. 362
ВИСНОВКИ……………………………………………………..…….…………….. 366
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..…….….…………. 379
ДОДАТКИ………………………………………………………..……..……………. 443

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення правової держави в Україні вимагає реального утвердження принципу верховенства права, зміцнення дисципліни та законності в країні, забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб та інших колективних суб’єктів. Важлива роль у виконанні цього завдання належить правоохоронним органам. Але не менш важливим є дотримання дисципліни та законності в діяльності самих правоохоронних органів, що обумовлює необхідність створення дієвої системи контролю за їх діяльністю як найефективнішого засобу забезпечення дисципліни та законності. Необхідність існування такої системи контролю пояснюється тим, що рівень дисципліни та законності в правоохоронних органах залишається досить низьким, хоча завдяки вжитим заходам останніми роками його вдалося дещо стабілізувати. Незважаючи на нормативне закріплення численних вимог щодо додержання дисципліни та законності працівниками правоохоронних органів, реальний стан у цій сфері викликає занепокоєння як у керівництва держави, так і у пересічних громадян, про що свідчить велика кількість скарг на їх діяльність. Багато претензій до діяльності правоохоронних органів висувають міжнародні та вітчизняні правозахисні організації, звіти та висновки яких, на жаль, не завжди є об’єктивними.
Випадки порушення службової дисципліни завдають шкоди авторитету правоохоронних органів, ставлять під сумнів, а іноді й унеможливлюють виконання їх соціальної ролі – гаранта законності, захисника законних прав і свобод людини. Особливу стурбованість викликають факти корупції, зловживання службовим становищем, непрофесіоналізму працівників правоохоронних органів, що сприяє зростанню недовіри до них, викликає сумнів у їх спроможності виконувати правоохоронні завдання та функції.
Частково до аналізу окремих питань контролю за діяльністю правоохоронних органів звертались такі вітчизняні науковці як В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, В. Т. Білоус, О. М. Бандурка, Ю. П. Битяк, Л. В. Борець, С. Г. Братель, В. М. Гаращук, І. П. Голосніченко, С. Ф. Денисюк, І. М. Доронін, В. Ю. Кобринський, Т. О. Коломоєць, А. Т. Комзюк, В. В. Конопльов, Ю. Ф. Кравченко, А. М. Куліш, О. М. Куракін, В. І. Курило, К. Б. Левченко, О. М. Литвак, О. А. Мартиненко, Н. П. Матюхіна, В. В. Новіков, В. І. Олефір, В. В. Пахомов, В. П. Пєтков, В. М. Плішкін, О. Ю. Синявська, О. М. Тараненко, О. М. Хольченков, Х. П. Ярмакі та ін. Проте, незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених проблематиці контролю загалом та за правоохоронними органами, зокрема, його методологічні засади, сутність, особливості та призначення потребують подальшого з’ясування та уточнення. Огляд наукової літератури свідчить, що наразі дослідження проблем контролю за діяльністю правоохоронних органів залишається епізодичним і неповним. І хоча відомо багато наукових робіт з питань контролю у сфері державного управління, адміністративно-правові засади організації та функціонування контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні на рівні докторської дисертації не досліджувались, у наявних наукових працях розглядалися фрагментарно. Недосконалим є законодавче забезпечення контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні.
Таким чином, важливість контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, недостатня розробленість теоретичних положень щодо його організації та здійснення, недосконалість правового регулювання у цій сфері обумовлюють актуальність та важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов’язаних із адміністративно-правовими засадами організації та функціонування контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, а також їх розвитком і удосконаленням.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пп. 1.1, 1.2 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., пп. 3.1, 3.3, 3.5 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2005 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити сутність, особливості та види контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні і на цій основі виробити концепцію цього контролю, а також пропозиції та рекомендації щодо його удосконалення.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
– уточнити поняття способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні, визначити їх особливості;
– з’ясувати сутність та особливості контролю як одного із способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні;
– визначити поняття та ознаки контролю за діяльністю правоохоронних органів;
– уточнити систему принципів контролю за діяльністю правоохоронних органів;
– охарактеризувати сучасний стан контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні;
– уточнити поняття та ознаки правоохоронних органів в державі як об’єкта контролю;
– визначити складові системи правоохоронних органів в Україні;
– окреслити особливості органів внутрішніх справ як об’єкта контролю;
– удосконалити класифікацію контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, на підставі якої визначити його комплексні види;
– охарактеризувати правове регулювання контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні;
– уточнити предмет та форми контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні;
– сформулювати поняття та визначити особливості адміністративних процедур здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні;
– охарактеризувати організаційні засади забезпечення контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні;
– виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правових засад організації та функціонування контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у процесі здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні.
Предмет дослідження становлять адміністративно-правові засади організації та функціонування контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз адміністративно-правових засад організації та функціонування контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні. У роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1–1.4, 2.1, 3.2–3.5). Порівняльно-правовий метод широко використано для дослідження співвідношення дисципліни та законності в державному управлінні (підрозділ 1.1), визначення особливостей контролю як одного із способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні (підрозділ 1.2), особливостей правового регулювання контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні (підрозділ 4.1), уточнення системи правоохоронних органів в Україні (підрозділ 2.1). Методи класифікації, групування, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для визначення видів контролю за діяльністю правоохоронних органів (підрозділи 3.1–3.5), уточнення системи принципів контролю за діяльністю правоохоронних органів (підрозділ 1.4), з’ясування предмета та форм контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні (підрозділ 4.2), визначення стадій здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні (підрозділ 4.3), уточнення напрямів та елементів організації контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні (підрозділ 4.4). За допомогою методу документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного методів охарактеризовано сучасний стан контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні (підрозділ 1.5). Статистичний, порівняльно-правовий, структурно-логічний та компаративний методи використовувались для визначення напрямків удосконалення правового регулювання та організації контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні (підрозділи 4.1, 4.4). Ефективність контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні (підрозділи 1.3, 1.5) з’ясовувалася методом соціологічного опитування.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних дослідників. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання та організації контролю за діяльністю правоохоронних органів може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності правоохоронних органів, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права дослідити проблемні питання контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. У результаті проведеного дослідження вироблено концепцію контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
– дістала подальший розвиток характеристика способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні, які визначено як окрему групу юридичних гарантій, цілеспрямовану діяльність відповідних органів (посадових осіб), що здійснюється у межах покладених на них завдань, функцій та повноважень з метою встановлення фактичного стану дотримання вимог чинного законодавства та відповідного реагування на нього;
– удосконалено загальні ознаки способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні, а також зроблено висновок, що вони відрізняються один від одного рівнем правової регламентації їх процедур; видом та обсягом компетенції суб’єктів, які їх реалізують; об’єктом та предметом, на які спрямовано їх вплив; заходами та методами впливу на порушників дисципліни та законності;
– подальший розвиток отримала характеристика контролю як одного із способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні, зроблено висновок, що він є комплексним видом діяльності, поглинає собою нагляд (у широкому його значенні), моніторинг, облік, аудит, ревізію, інвентаризацію тощо, які запропоновано розглядати як його окремі форми та методи реалізації, а головною особливістю контролю є те, що він передбачає втручання суб’єкта контролю у професійну діяльність підконтрольного об’єкта;
– удосконалено призначення контролю у демократичному суспільстві, яке полягає у поєднанні заохочувальних та примусових заходів та методів у ході його здійснення, перевага під час реалізації яких повинна надаватись першим;
– вперше визначено спеціальні ознаки контролю за діяльністю правоохоронних органів, головними з яких є: об’єкт та предмет, на які він спрямований; суб’єктний склад, який наділений різним обсягом контрольних повноважень; спеціальні форми та методи його реалізації;
– удосконалено систему принципів контролю за діяльністю правоохоронних органів, які об’єднано у три групи: основні, що є похідними від загальноправових принципів; загальні, які є похідними від загальних принципів державного управління та принципів організації й діяльності державного апарату; спеціальні, що характерні для всіх видів контролю (державного, міжнародного, самоврядного, громадського) та їх підвидів;
– подальшого розвитку набула характеристика сучасного стану контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, відтак встановлено фактори, що призводять до скоєння службових правопорушень працівниками правоохоронних органів, які об’єднано у такі групи: правові; службово-професійні та морально-етичні; економічні; організаційні, а також запропоновано заходи щодо їх протидії;
– удосконалено поняття правоохоронних органів, які визначено як державні органи, метою утворення та діяльності яких є охорона та захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави, насамперед, від злочинних посягань, що є визначальним (основним) у їх діяльності, і які у зв’язку з цим на професійній основі виконують правоохоронні завдання, функції та повноваження, здійснення яких передбачає можливість застосування державного примусу, а їх працівники мають підвищений соціально-правовий захист, обумовлений особливостями проходження ними так званої «правоохоронної служби»;
– уперше систему правоохоронних органів України визначено на підставі об’єднання їх у дві групи: опосередковано правоохоронні та безпосередньо правоохоронні, а також обґрунтовано необхідність закріплення у законодавчих актах, які визначають правовий статус правоохоронних органів, того, що вони є правоохоронними, як це, наприклад, зроблено у Законах України «Про службу безпеки України», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», «Про Державну прикордонну службу України». У такому випадку перелічення правоохоронних органів в одному із законодавчих актів буде недоцільним;
– дістало подальший розвиток встановлення особливостей органів внутрішніх справ як об’єкта контролю, основними з яких названо: найширше коло їх завдань та функцій порівняно з іншими правоохоронними органами; специфічна організаційно-штатна структура органів внутрішніх справ; специфічні напрями їх правоохоронної діяльності; найбільша кількість нарікань на їх професійну діяльність; наявність значної кількості внутрішньовідомчих та комплексних спеціалізованих органів контролю за їх діяльністю;
– удосконалено класифікацію контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, у зв’язку з чим виокремлено такі комплексні його види як: державний, самоврядний, громадський та міжнародний; сформульовано їх поняття та визначено особливості кожного з них;
– подальшого розвитку набула характеристика правового регулювання контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, основою якого є система правових актів, визначено їх недоліки, обґрунтовано необхідність прийняття Закону України «Про контроль за діяльністю правоохоронних органів України» та підготовлено його проект;
– уперше сформульовано поняття предмета контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, під яким запропоновано розуміти сукупність напрямів діяльності правоохоронних органів, їх безпосередню поведінку як учасників суспільних правовідносин, на які спрямована контрольна діяльність суб’єкта контролю, одну із гарантій охорони та захисту прав та законних інтересів об’єктів контролю від свавільних та упереджених дій суб’єктів контролю; визначено особливості предмета контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, розроблено його класифікацію;
– удосконалено класифікацію форм контролю за діяльністю правоохоронних органів, які об’єднано у дві групи: загальні, які характерні для всіх суб’єктів контролю; спеціальні, які уповноважені реалізовувати лише деякі із суб’єктів контролю за діяльністю правоохоронних органів;
– дістала подальший розвиток характеристика адміністративних процедур здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів, які визначено як сукупність послідовних та взаємопов’язаних між собою стадій, що спрямовані на забезпечення реалізації контрольних повноважень суб’єкта контролю та охорону і захист прав та законних інтересів правоохоронних органів як об’єктів контролю; визначено дві групи стадій адміністративних процедур здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів: прості та складні;
– удосконалено поняття організації контролю за діяльністю правоохоронних органів, визначено її особливості та уточнено елементи, до яких віднесено: планування; визначення виконавців, їх інструктаж та розподілення між ними повноважень; забезпечення взаємодії та координації між ними; організаційно-штатне, інформаційне, документально-технічне та економічне забезпечення контролю.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
– у науково-дослідній сфері ці результати, які в сукупності становлять теорію контролю за діяльністю правоохоронних органів, можуть бути основою для подальшої розробки проблем контролю за правоохоронною діяльністю;
– у сфері правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для удосконалення чинних і розробки проектів законодавчих та підзаконних актів, що буде сприяти поліпшенню правового регулювання діяльності правоохоронних органів у цілому та контролю за їх діяльністю зокрема (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у законопроектну роботу Верховної Ради України від 20.10.2010);
– у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність суб’єктів контролю за діяльністю правоохоронних органів (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність прокуратури м. Харкова від 14.09.2010 та Київської обласної державної адміністрації від 23.09.2010);
– у навчальному процесі матеріали дисертації знайдуть застосування при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» та «Управління в ОВС», вони вже використовуються у ході проведення занять із зазначених дисциплін в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 22.09.2010).
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки управління та адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано: навчальні посібники «Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ України» / За заг. ред. М. І. Іншина, О. М. Музичука. – Х., 2009 (дисертантом розроблено розділи 1, 2 (обсяг – 1,8 д.а.)), «Вас затримано… що робити ?» / За заг. ред. М. І. Іншина. – Х., 2009 (дисертантом розроблено підрозділи 1.1, 1.2 (обсяг – 1,2 д.а.)), «Законодавче забезпечення правоохоронної діяльності ОВС України» / За заг. ред. А. Т. Комзюка, М. І. Іншина, О. М. Музичука. – Х., 2010 (дисертантом розроблено Главу 8 (обсяг – 0,5 д.а.)), «Організаційно-правове забезпечення навчально-виховного процесу та науково-дослідної діяльності у вищих навчальних закладах системи МВС України» / За заг. ред. Т. О. Проценка. – Х., 2010 (дисертантом розроблено Глави 6-8 (обсяг – 1,4 д.а.)), «Вищі навчальні заклади МВС України» / За заг. ред. А. Т. Комзюка, М. І. Іншина, О. М. Музичука. – Х., 2010 (дисертантом розроблено Главу 10 (обсяг – 0,5 д.а.)); науково-практичні посібники «Організаційно-правові засади професійної підготовки персоналу органів внутрішніх справ України» / За заг. ред. В. С. Венедиктова. – Х., 2003 (здобувач розробив розділ ІV (обсяг – 1,8 д.а.)), «Організаційно-правові засади управління державною службою в Україні» / За заг. ред. В. С. Венедиктова, М. І. Іншина, О. М. Клюєва. – Х., 2006 (здобувач розробив розділ ІІІ (обсяг – 2,9 д.а.)), «Охорона праці: європейські і міжнародні стандарти та законодавство України: порівняльний аналіз» / За заг. ред. В. С. Венедиктова, М. І. Іншина. – К., 2006 (здобувач розробив Глави ІІІ, ІV (обсяг – 3,7 д.а.)), «Училище професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ України» / За заг. ред. М. І. Іншина, О. М. Музичука. – Х., 2007 (здобувач розробив підрозділи 2.3, 5.2 (обсяг – 1,3 д.а.)), «Цивільний контроль за діяльністю міліції: організаційно-правові питання» / За заг. редакцією М. І. Іншина, О. М. Музичука, Р. С. Веприцького. – Х., 2008 (дисертантом розроблено підрозділи 1.1, 1.3, 2.4 (обсяг – 2,0 д.а.)); науково-практичні коментарі до Кодексу України про адміністративні правопорушення / М. І. Іншин, Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний, Є. М. Попович та ін. – К., 2008 (дисертантом розроблено Глави 24-26 (обсяг – 0,5 д.а.)), Кодексу законів про працю України / За ред. О. О. Погрібного, М. І. Іншина, І. М. Шопіної. – К., 2008 (дисертантом розроблено Главу VІІІ, ст.ст. 120–127 (обсяг – 0,7 д.а.)), Митного кодексу України / М. І. Іншин, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний, Р. А. Калюжний, Є. М. Попович та ін. – К., 2008 (дисертантом розроблено Главу 47 (обсяг – 0,4 д.а.)); збірники наукових праць НДЛ з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів ННІ психології, менеджменту, соціальних та інформаційних технологій ХНУВС за 2007–2009 роки: Т. 1 «Проекти нормативно-правових актів» / За заг. ред. А. Т. Комзюка, М. І. Іншина, О. М. Музичука. – Х., 2010 (дисертантом розроблено шість проектів нормативно-правових актів (обсяг – 2,5 д.а.)), Т. 2 «Практичні рекомендації» / За заг. ред. А. Т. Комзюка, М. І. Іншина, О. М. Музичука. – Х., 2010 (дисертантом розроблено двадцять шість практичних рекомендацій (обсяг – 4,5 д.а.)), Т. 3 «Експертиза проектів нормативно-правових актів. Пропозиції та зауваження» / За заг. ред. А. Т. Комзюка, М. І. Іншина, О. М. Музичука. – Х., 2010 (дисертантом надано пропозиції та зауваження до тридцять одного проекту нормативно-правового акта (обсяг – 5,2 д.а.)). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», зокрема: «Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України» (м. Харків, 2004); «Система початкової професійної підготовки персоналу ОВС України: стан та перспективи» ( Харків–Суми, 2004); «Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах» (м. Харків, 2005); «Соціальне законодавство України: теоретичні і практичні проблеми розвитку» (м. Київ, 2005); «Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки» (м. Харків, 2006); «Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення» ( Сімферополь–Ялта, 2006); «Права людини в діяльності органів внутрішніх справ України» (м. Євпаторія, 2006); «Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин» (м. Чернігів, 2007); «Актуальні проблеми участі населення та громадських формувань в охороні громадського порядку і безпеки громадян у сучасних умовах» (м. Харків, 2007); «Актуальні проблеми вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого та адміністративного законодавства у сфері захисту прав дітей» (м. Кіровоград, 2007); «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука» (м. Суми, 2008); «Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах» (м. Харків, 2008); «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 2008); «Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально-правових відносин в Україні» (м. Харків, 2009); «Від громадського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 2009); «Сучасні напрямки профілактики та актуальні проблеми розслідування злочинів, що вчиняються неповнолітніми» (м. Харків, 2009); «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 2010); «Проблеми соціального захисту населення в контексті правової держави» (м. Харків, 2010); «Від громадського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 2010).
Публікації. Основні положення дисертації відображено в одноосібній монографії, 27 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, у 20 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях та 16 інших публікаціях (у навчальних та науково-практичних посібниках, науково-практичних коментарях, збірниках наукових праць).

Список литературы

ВИСНОВКИ
В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми ― удосконалення адміністративно-правових засад організації та функціонування контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети:
1. Способи забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні визначені як окрема група юридичних гарантій, цілеспрямована діяльність відповідних органів (посадових осіб), що здійснюється у межах покладених на них завдань, функцій та повноважень з метою встановлення фактичного стану дотримання вимог чинного законодавства та відповідного реагування на нього.
2. До загальних ознак способів забезпечення законності запропоновано віднести такі: 1) вони є невід’ємною складовою гарантій забезпечення законності в державному управлінні; 2) застосовуються з метою виконання покладених на того чи іншого суб’єкта державного управління завдань та функцій, реалізації наданих йому повноважень, мають зовнішню форму вираження, а їх застосування втілюється в окремі прийоми та методи діяльності органів виконавчої влади; 3) реалізуються (застосовуються) відповідними державними, міжнародними, самоврядними чи громадськими органами (організаціями), посадовими особами, членами громадських організацій або в індивідуальному порядку; 4) вид способу забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні, умови та підстави його застосування залежать від правового статусу органу (організації) чи особи, що його реалізує, тобто від наданої йому компетенції; 5) метою застосування будь-якого із способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні є встановлення фактичного стану дотримання вимог чинного законодавства та відповідне реагування на нього.
3. До способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні у їх вузькому значенні віднесено контроль, нагляд та розгляд звернень. Зазначені способи забезпечення дисципліни та законності об’єднує єдина мета та завдання. Проте, вони відрізняються один від одного: рівнем правової регламентації їх процедур; видом та об’ємом компетенції суб’єктів, які їх реалізують; об’єктом та предметом, на які спрямований їх вплив; заходами та методами впливу на порушників дисципліни та законності.
4. До особливостей контролю як одного із способів забезпечення дисципліни та законності в державному управлінні запропоновано віднести такі: 1) є підвидом соціального контролю, основним, найпоширенішим та найбільш дієвим способом забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, оскільки за його допомогою виявляється найбільша кількість зловживань; 2) здійснюється як державними, так і недержавними суб’єктами, їх посадовими особами, а також усіма керівниками (начальниками), передбачає утворення спеціальних органів та служб, які мають статус міжвідомчих, відомчих чи спеціалізованих суб’єктів контролю; 3) передбачає втручання суб’єкта контролю у професійну діяльність підконтрольного об’єкта, що реалізується під час припинення його протиправних дій, притягнення винного до відповідальності, відміни акта управління, відсторонення його від виконання службових обов’язків; 4) поширюється на всі сфери життєдіяльності держави і суспільства та на всіх суб’єктів, які доцільно розглядати як об’єкти контролю в державному управлінні; 5) регламентується як законодавчими, так і підзаконними актами, натомість, є неправовою формою державного управління, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє адміністративних правовідносин, однак, є підставою для наступного здійснення його суб’єктами дій юридичного характеру; 6) реалізується у різних формах, основною серед яких є перевірка; 7) присутній на всіх стадіях управлінського процесу; 8) здійснюється повсякденно й безперервно; 9) дозволяє не лише оцінювати якість виконання управлінських рішень, а й планувати та коригувати діяльність підконтрольного об’єкта, виявляти як позитивні, так і негативні аспекти його діяльності, а його результатом є не лише застосування примусових заходів, а й надання допомоги підконтрольному об’єкту, що, на думку автора, повинно бути пріоритетним під час контрольної діяльності; 10) є комплексним видом діяльності, поглинає собою нагляд (у широкому його значенні), моніторинг, облік, аудит, ревізію, інвентаризацію, тощо, які необхідно розглядати як його окремі методи.
5. Контроль за діяльністю правоохоронних органів визначено як один із видів соціального контролю, що має лише йому притаманну мету, завдання, об’єкт та предмет, здійснюється міжнародними, державними та недержавними суб’єктами, які наділені різним об’ємом контрольних повноважень, зокрема, і правом втручання суб’єкта контролю у професійну діяльність правоохоронних органів, зміст якого полягає у перевірці виконання (додержання) ними вимог законодавчих та підзаконних актів, що регламентують їх діяльність.
6. До спеціальних ознак контролю за діяльністю правоохоронних органів віднесено такі: 1) він є різновидом соціального контролю, механізмом участі державних та недержавних суб’єктів в управлінні правоохоронною справою, що є позитивно апробованою практикою більшості демократичних країн; 2) його об’єктом є лише правоохоронні органи держави, законодавче визначення яких є недосконалим, а перелік, що пропонується у чинному законодавстві, — відкритим (невичерпним); 3) предметом такого контролю є як зовнішня, так і внутрішньо-організаційна діяльність правоохоронних органів; 4) виконує спеціальну мету та спеціальні завдання; 5) здійснюється міжнародними, державними та недержавними суб’єктами, чим відрізняється від таких видів контролю як: державний, цивільний та громадський, які досить часто ототожнюються у науковій літературі; 6) суб’єкти такого контролю наділені різним об’ємом контрольних повноважень (від припинення діяльності правоохоронних органів, зміни їх штатної структури, скасування їх актів управління до подання скарги на їх діяльність), а незначний об’єм деяких з них (наприклад, громадського контролю) обумовлює необхідність введення у законодавчий обіг такого терміну як «громадський нагляд»; 7) як правило, передбачає втручання суб’єкта контролю у професійну діяльність підконтрольного об’єкта, що реалізується під час припинення його протиправних дій, притягнення винного до відповідальності, відміни акта управління, відсторонення його від виконання службових обов’язків; 8) сутність такого контролю полягає у тому, що держава та її окремі інституції перевіряють діяльність органів, які наділені правом застосування державного примусу, зброї, спеціальної техніки, сили, тощо, утримуються за рахунок державного бюджету, отже, перебувають на піклуванні (утриманні) держави та суспільства; 9) передбачає спеціальні форми та методи його здійснення, які, насамперед, залежать від: суб’єкту контролю, об’єму наданих йому повноважень та його предмету, напрямку діяльності правоохоронного органу, який перевіряється.
7. Принципи контролю за діяльністю правоохоронних органів запропоновано об’єднати у такі групи: 1) основні, які є похідними від загально-правових принципів (пріоритет прав і свобод людини; верховенство права; законність; гласність; рівність; гуманізм; економічність; науковість; взаємна відповідальність); 2) загальні, які є похідними від загальних принципів державного управління та принципів організації та діяльності державного апарату (єдність і поділ влади; поєднання виборності і призначуваності; плановість; системність; поєднання колегіальності та єдиноначальності; субординаційність, професійна компетентність); 3) спеціальні, які характерні для всіх видів контролю (державного, міжнародного, самоврядного, громадського) та їх підвидів залежно від предмету контрольної діяльності, до яких пропонуємо віднести: нормативну урегульованість; незалежність суб’єктів контролю; оперативність (раптовість); спеціалізацію; об’єктивність; деполітизацію та деідеологізацію контролю; доцільність; комплексність; обізнаність; неупередженість; універсальність; результативність; офіційність; принцип взаємодії; раціональності розподілу контролюючих повноважень; відповідальність контролюючого органу.
8. Інформація про стан дисципліни та законності в правоохоронних органах залишається закритою для широких верств населення. Свідченням сказаного є те, що незважаючи на неодноразові вимоги керівництва нашої держави щодо дотримання принципу гласності та відкритості в діяльності правоохоронних органів, інформація про службові правопорушення багатьох правоохоронних відомств є недоступною. У зв’язку з цим, вважаємо доцільним поширити досвід Державної митної служби України щодо оприлюднення на офіційних сайтах інформації про стан дотримання працівниками правоохоронних органів дисципліни та законності, а також даних про розгляд відповідних судових справ, винесення відповідних судових ухвал, що є поширеною практикою у демократичних країнах світу.
9. Правоохоронні органи визначено як державні органи, метою утворення та діяльності яких є охорона та захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави, насамперед, від злочинних посягань, що є визначальним (основним) у їх діяльності, і які, у зв’язку з цим та на професійній основі, виконують правоохоронні завдання, функції та повноваження, здійснення яких передбачає можливість застосування державного примусу, а їх працівники мають підвищений соціально-правовий захист, який обумовлений особливостями проходження ними так званої «правоохоронної служби».
10. До ознак правоохоронних органів як об’єкту контролю віднесено такі: 1) вони є державними органами, про що чітко вказано у законодавчих актах, які регламентують їх діяльність, і, як правило, органами виконавчої влади, за винятком органів прокуратури; 2) спеціально створені з метою забезпечення охорони та захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави, у більшій мірі, від злочинних посягань, меншій — від інших правопорушень; 3) виконання правоохоронних функцій є визначальним (основним) у їх діяльності, що передбачено відповідними завданнями, які вони виконують повсякденно та постійно; 4) правоохоронні завдання, функції та повноваження такі органи виконують на професійній основі, що передбачає відповідну підготовку правоохоронців; 5) виконання правоохоронних завдань, функцій та повноважень передбачає можливість застосування ними державного примусу; 6) наявність у правоохоронних органів спеціальних повноважень для попередження, розкриття і розслідування злочинів, які не характерні для інших державних органів; 7) здійснюючи контроль за діяльністю та поведінкою фізичних та юридичних осіб, інших колективних суб’єктів правовідносин, правоохоронні органи також є об’єктом контролю зі сторони тих, кого вони контролюють, тобто має місце взаємний контроль; 8) додатковий порівняно з іншими працівниками соціально-правовий захист персоналу правоохоронних органів, який обумовлений особливостями проходження ними так званої «правоохоронної служби», низкою обмежень та заборон, пов’язаних з такою службою; питання їх дисциплінарної відповідальності, як правило, регламентуються спеціальними статутами про дисципліну; 9) як правило, для виконання покладених обов’язків правоохоронні органи наділені відповідними атрибутами, які дають підстави називати їх «силовими структурами» (спеціальні звання, спеціальний формений одяг, відповідні знаки розрізнення, право носіння та застосування вогнепальної зброї); 10) їх правоохоронна діяльність координується Кабінетом Міністрів України або одним із них (прокуратурою — з питань протидії злочинності; митними органами — з питань протидії митним злочинам та іншим митним правопорушенням і т.д.).
11. Однією із принципових проблем, яка потребує невідкладного вирішення, є відповідь на питання: чи всі органи, які традиційно називаються правоохоронними (органи внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державна податкова служба України та інші), є правоохоронними. На нашу думку, не всі, а лише ті з них, які безпосередньо виконують правоохоронні завдання та функції. Усі інші служби (підрозділи) таких органів статусу правоохоронних мати не повинні, оскільки виконують функції забезпечення. У зв’язку з цим, правоохоронні органи запропоновано об’єднати у дві групи: 1) опосередковано правоохоронні, серед яких: органи внутрішніх справ, органи прокуратури, Служба безпеки України, Державна митна служба України, Державна податкова служба України, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України, Служба зовнішньої розвідки України, Розвідувальний орган Міністерства оборони України, Державна кримінально-виконавча служба України, органи державного пожежного нагляду; 2) безпосередньо правоохоронні, до яких запропоновано віднести відповідні підрозділи вищенаведених опосередковано правоохоронних органів, які спеціально створені з метою забезпечення охорони та захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави, насамперед, від злочинних посягань.
12. Позитивним для удосконалення національного законодавства з досліджуваних питань було б передбачення (закріплення) у законодавчих актах, які визначають правовий статус правоохоронних органів, того, що вони є правоохоронними, як це, наприклад, зроблено у Законах України «Про службу безпеки України», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», «Про Державну прикордонну службу України». У такому випадку перелічення правоохоронних органів в одному із законодавчих актів було б зайвим.
13. До спеціальних ознак органів внутрішніх справ як об’єкту контролю віднесено такі: 1) мету утворення та функціонування органів внутрішніх справ; 2) систему законодавства, яке регламентує діяльність органів внутрішніх справ; 3) специфічну організаційно-штатну структуру, яка не характерна для інших органів влади та правоохоронних органів, зокрема; 4) специфічні напрями правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ; 5) характер правоохоронних завдань, функцій та обов’язків, які вони виконують, та прав, які вони реалізують; 6) виконання ними найбільшого кола завдань та функцій у порівнянні з іншими правоохоронними органами; 7) найбільша кількість нарікань на професійну діяльність органів внутрішніх справ зі сторони громадськості та суспільства; 8) наявність розгалудженої системи внутрішньовідомчих та комплексних спеціалізованих органів (підрозділів, служб) з контролю за дотриманням чинного законодавства в діяльності органів внутрішніх справ.
14. Обґрунтовано, що необхідним є виокремлення такого критерію класифікації контролю, який надав би змогу охопити усі його види та підвиди. Таким критерієм, на нашу думку, є суб’єкт (група суб’єктів) його здійснення, за яким стає можливим визначення таких комплексних видів контролю за діяльністю правоохоронних органів як: 1) державний, підвидами якого є парламентський, президентський, урядовий, контроль міністерств та відомств, контроль місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів влади, судовий контроль; 2) самоврядний (представницький) контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні; 3) громадський контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні; 4) міжнародний контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні.
15. Сформульовані поняття вищенаведених видів контролю за діяльністю правоохоронних органів, визначено їх особливості. Зокрема, державний контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні визначено як найбільш поширений та дієвий, здійснюваний лише державними органами (парламентом, президентом, органами виконавчої влади, судами та суддями), які наділені різним об’ємом контрольних повноважень, і спрямований на забезпечення режиму законності та дисципліни в діяльності правоохоронних органів, а також на ефективне виконання покладених на них завдань; самоврядний ― як діяльність органів місцевого самоврядування із перевірки дотримання правоохоронними органами на підвідомчій їм території земельного, будівельного, податкового, господарського, трудового, житлового законодавства та законодавства з питань охорони довкілля, під час якої вони не втручаються в їх оперативно-розшукову, слідчу, кримінально-процесуальну та адміністративну діяльність; громадський контроль ― як спостереження чи перевірку індивідуальними або колективними (зовнішніми чи внутрішніми) недержавними суб’єктами виконання (дотримання) правоохоронними органами та їх працівниками чинного законодавства, які, як правило, не можуть втручатися у професійну діяльність правоохоронних органів, а їх рішення здебільшого носять рекомендаційний та профілактичний характер; міжнародний контроль — як діяльність міжнародних організацій та їх органів з перевірки виконання правоохоронними органами договірних та інших міжнародних зобов’язань, наслідки якої можуть мати обов’язковий або рекомендаційний характер.
16. Сучасному правовому регулюванню контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні характерні певні недоліки, серед яких: відсутність комплексного законодавчого акту, який визначав би правові засади його організації і здійснення; відсутність чіткого законодавчого визначення поняття правоохоронних органів як об’єкту такого контролю, їх загальних ознак та переліку, оскільки як законодавчі, так і підзаконні нормативно-правові акти визначають різну їх кількість; недосконалість основного законодавчого акту, який регламентує цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави, ― Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», а саме: невідповідність назви цього закону його змісту; нечіткість у визначенні суб’єктно-об’єктного складу цивільного контролю, його предмету та форм реалізації, процедур здійснення; відсутність чіткої та зрозумілої класифікації суб’єктів цивільного контролю, передбачення серед його суб’єктів тих, які здійснюють нагляд, а не контроль, тощо; невизначення у чинному законодавстві координуючих органів з питань контролю за діяльністю правоохоронних органів. У законодавчих актах, які визначають правовий статус правоохоронних органів, регулюють їх правоохоронну діяльність, законодавець обмежується лише переліком суб’єктів контролю за їх діяльністю, який до того ж є недосконалим, оскільки серед таких, як правило, називаються лише: Верховна Рада України та Президент України, інколи — органи місцевого самоврядування та контрольно-ревізійні органи. Проте, система суб’єктів контролю за діяльністю правоохоронних органів є більш розгалудженою і передбачає такі їх групи як: державні (парламентський, президентський, урядовий контроль, контроль міністерств та відомств, контроль місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів влади); міжнародний (урядовий та неурядовий); самоврядний; громадський. У переважній більшості таких нормативно-правових актів предметом контролю називається господарська (фінансова, економічна) діяльність, яка є лише одним із багаточисельних напрямів контролю за діяльністю правоохоронних органів. У правових актах не проводиться чітке розмежування між такими термінами як об’єкт та предмет контролю, форми та методи контролю, процедури контролю та організація контролю, тощо. Це іще раз обумовлює необхідність прийняття комплексного законодавчого акту, у якому були б враховані вищенаведені недоліки сучасного правового регулювання контролю за діяльністю правоохоронних органів України. Таким правовим актом міг би стати Закон України «Про контроль за діяльністю правоохоронних органів України», в якому повинні бути враховані недоліки правового регулювання, на яких наголошувалося вище. Крім того, в такому Законі повинні бути визначені правоохоронні органи, які є його об’єктами, відповідальність не лише об’єктів контролю, а й суб’єктів, які його здійснюють. Такий контроль повинен мати профілактичне, а не каральне спрямування.
17. Беручи до уваги те, що контроль (його види та форми, контрольні повноваження суб’єктів, які його здійснюють, тощо) регулюється не лише Конституцією та законами України, а й значною кількістю підзаконних актів, пропонуємо у понятті «демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», яке надається у ст. 1 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», словосполучення «відповідно до Конституції і законів України» замінити на «відповідно до законодавчих та підзаконних актів України».
18. Предмет контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні визначено як сукупність напрямів діяльності правоохоронних органів, їх безпосередню поведінку як учасників суспільних правовідносин, на які спрямована контрольна діяльність суб’єкта контролю, одну із гарантій охорони та захисту прав та законних інтересів об’єктів контролю від свавільних та упереджених дій суб’єктів контролю, чітке визначення якого, з одного боку, дозволятиме розмежовувати компетенцію між контролюючими суб’єктами, з іншого ― запобігатиме незаконному втручанню суб’єкта контролю у діяльність підконтрольного йому об’єкта.
19. До особливостей предмету контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні запропоновано віднести такі: 1) відповідає на запитання: що необхідно контролювати, у зв’язку з чим є похідним від об’єкта контролю; 2) становить сукупність матеріальних та нематеріальних речей правоохоронних органів, їх дій та бездіяльності; 3) передбачає певні напрями діяльності правоохоронних органів, які можна об’єднати у дві групи: зовнішні, переважну більшість з яких становлять правоохоронні, та внутрішні, які стосуються організації та проходження правоохоронної служби, соціально-правового захисту працівників правоохоронних органів, тощо; 4) пов’язаний із безпосередньою поведінкою об’єктів контролю як учасників певних суспільних правовідносин; 5) безпосередньо пов’язаний із покладеними на правоохоронні органи завданнями, функціями та обов’язками, вимогами, які вони повинні виконувати, та обмеженнями, яких вони повинні дотримуватись; 6) фрагментарно визначений у чинному законодавстві, яке регулює правоохоронну діяльність; 7) дозволяє розмежовувати компетенцію між контролюючими суб’єктами, у зв’язку з чим виконує профілактичну роль щодо упередження дублювання повноважень; 8) є однією із гарантій охорони та захисту прав та законних інтересів об’єктів контролю від свавільних та упереджених дій суб’єктів контролю, оскільки запобігає незаконному втручанню суб’єкта контролю у діяльність підконтрольного йому об’єкта; 9) сприяє індивідуалізації відповідальності суб’єкта контролю.
20. Форми контролю за діяльністю правоохоронних органів визначено як зовнішній вираз контрольних дій суб’єктів контролю, найбільш поширеною серед яких є перевірка, окремі з яких мають суворо визначену процедуру реалізації (інспектування, службове розслідування, тощо), і за допомогою яких суб’єкт контролю реалізує надані йому контрольні повноваження, а самі вони реалізуються за допомогою методів контролю та його заходів.
21. За таким критерієм класифікації форм контролю за діяльністю правоохоронних органів як рівень компетенції та повноважень його суб’єкта їх об’єднано у дві групи: 1) загальні, які характерні для всіх суб’єктів контролю, і до яких пропонується віднести такі: перевірку; спостереження; огляд; опитування; одержання пояснень чи іншої необхідної інформації; моніторинг; нагляд; аналіз; ознайомлення зі статистичною звітністю; вивчення та аналіз матеріалів, які містяться в засобах масової інформації; 2) спеціальні, до яких запропоновано віднести: інспектування, ревізію, інвентаризацію, аудит, службове розслідування, експертизу, перевірку документів; направлення депутатського запиту та багато інших, які уповноважені реалізовувати лише деякі із суб’єктів контролю за діяльністю правоохоронних органів.
22. Адміністративні процедури здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів визначено як сукупність послідовних та взаємопов’язаних між собою стадій, які спрямовані на забезпечення реалізації контрольних повноважень суб’єкта контролю та охорону і захист прав та законних інтересів правоохоронних органів як об’єктів контролю.
23. До ознак адміністративних процедур здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів віднесено такі: 1) передбачають порядок (етапність, стадійність) реалізації форм контролю та контрольних заходів; 2) реалізуються під час простих та складних стадій контрольних процедур, останні з яких отримали нормативне визначення, як правило, в адміністративному законодавстві; 3) досить різноманітні, оскільки залежать від видів та підвидів контролю, його форм та методів, компетенції суб’єктів контролю, мети та завдань контролю, його предмету; 4) визначають підстави та умови здійснення контролю за діяльністю правоохоронних органів; 5) регламентують як діяльність суб’єктів контролю, так і поведінку підконтрольних об’єктів; 5) передбачають терміни реалізації контрольних заходів, види та форми документів, які приймаються за результатами контролю, відповідальність суб’єктів контролю, порядок оскарження їх дій та рішень за результатами контролю; 6) з одного боку, дисциплінують діяльність суб’єктів контролю, з іншого ― є однією із гарантій об’єктів контролю від протиправного втручання контролюючих суб’єктів; 7) їх результати можуть бути підставою для притягнення винного до відповідальності, відміни акта управління, відсторонення його від виконання службових обов’язків або навпаки ― підставою для заохочення підконтрольного об’єкту, поширення його передового досвіду, тощо.
24. У нормативно-правових актах, які визначають процедури проведення планових виїзних контрольних заходів (контрольної перевірки, інспектування) за діяльністю правоохоронних органів, необхідно передбачити, що вони не можуть перевищувати двадцяти робочих днів, що стане дієвою гарантією упередження незаконного втручання в діяльність правоохоронних органів з боку контролюючих суб’єктів, відволікання останніх від виконання ними професійних завдань та функцій.
25. Організацію контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні визначено як неправову форму державного управління, яка реалізується спеціально утвореними підрозділами та керівниками (начальниками) усіх рівнів з метою забезпечення чіткої та ефективної роботи суб’єктів контролю, стосується усіх без винятку його етапів (стадій).
26. Беручи до уваги надзвичайно велику кількість напрямів (елементів) організаційної діяльності, позаяк вони залежать від багатьох обставин: суб’єкту контролю, його об’єкту та предмету, форм та методів контролю, його виду, тощо, запропоновано організацію контролю за діяльністю правоохоронних органів розглядати у широкому та вузькому значені. У першому (широкому) — як сукупність дій із: визначення системи його об’єктів, тобто правоохоронних органів; мети та завдань такого контролю; його принципів; видів та підвидів, предмету та форм, процедур реалізації. Таке розуміння організації контролю подібне до правового забезпечення, і хоча воно передбачене деякими законодавчими актами, його визнано непридатним для подальшого використання. У вузькому значенні організація контролю передбачає: його планування; визначення виконавців, їх інструктаж та розподілення між ними повноважень; забезпечення взаємодії та координації між ними; організаційно-штатне, інформаційне, документально-технічне та економічне забезпечення контролю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). – К. : Вид-во «Юридична думка», 2004. – Т. 1. Загальна частина. – 2004. – 584 с.
3. Адміністративне право України : підручник / [Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
4. Колпаков В. К. Адміністративне право України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
5. Стеценко С. Г. Адміністративне право України : навч. посіб. / С. Г. Стеценко. – К. : Атіка, 2008. – 624 с.
6. Коваль Л. Адміністративне право України : курс лекцій [для студентів юрид. вузів та факультетів] / Л. Коваль . – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
7. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навч.-метод. посіб. / С. В. Ківалов, Л. P. Біла. – Вид. друге, перероб. і доп. – О. : Юрид. літ-ра, 2002. – 312 с.
8. Голосніченко І. П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття) : посібник / І. П. Голосніченко. – Ірпінь : Укр. фін.-екон. ін-т ДПА України, 1998. – 108 с.
9. Ведєрніков Ю. О. Адміністративне право України : навч. посіб. / Ю. О. Ведєрніков. – К. : Центр навч. літ-ри, 2005. – 336 с.
10. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Факт, 2003. – 384 с.
11. Малиновський В. Я. Державне управління : навч. посіб. / В. Я. Малиновський. – Луцьк : Вежа, 2000. – 558 с.
12. Державне управління : навч. посіб. / [А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко] ; за ред. А. Ф. Мельник. – К. : Знання-Прес, 2003. – 343с.
13. Основи державного управління : навч. посіб. / за ред. А. Ф. Мельника. – К. : Аконіт, 2007. – 480 с.
14. Гурне Б. Державне управління / Б. Гурне ; пер. з франц. – Київ : Основи, 1993. – 165 с.
15. Райт Г. Державне управління / Г. Райт ; пер. з англ. – К. : Основи, 1994. – 191 с.
16. Цвєтков В. В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект) / В. В. Цвєтков. – Х. : Право, 1996. – 164 с.
17. Нижник Н. Р. Державне управління в Україні: централізація та децентралізація / Н. Р. Нижник. – К. : УАДУ при Президенті України. – 1997. – 245 с.
18. Державне управління і менеджмент : навч. посіб. [у таблицях і схемах] / за заг. ред. Г. С. Одінцової. – Х. : Основа, 2002. – 424 с.
19. Коломоєць Т. До питання системи публічного права України як нормативного підґрунтя адміністративного примусу / Т. Коломоєць // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 5. – С. 49–52.
20. Коломоєць Т. О. Система публічного права України – нормативна база адміністративного примусу: основні орієнтири сучасного доктринального дослідження / Т. О. Коломоєць // Держава і право. – 2004. – № 24. – С. 214–219.
21. Гончарук О. Правові засоби судового захисту в публічному праві Великої Британії / О. Гончарук // Український часопис міжнародного права. – 2003. – № 2. – С. 71–76.
22. Авер’янов В. Б. Предмет адміністративного права: «управлінська» і «публічно-сервісна» складові / В. Б. Авер’янов // Адвокат. – 2004. – № 8. – С. 7–11.
23. Калюжний Р. Взаємозв’язок приватного та публічного в цивільному та адміністративному праві України / Р. Калюжний // Юридична Україна. – 2006. – № 10. – С. 31–39.
24. Ткачук П. А. Публічна влада на місцевому та регіональному рівнях / П. А. Ткачук // Правова держава. – 2006. – Вип. 17. – С. 355–362.
25. Гриценко І. С. До питання про становлення концепції системи суб’єктів публічного управління у теорії адміністративного права на початку XX ст. / І. С. Гриценко // Вісник Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ. – 2008. – № 40. – С. 231–238.
26. Законодавче регулювання прозорості і відкритості публічного управління: необхідність, стан, проблеми, перспективи / В. І. Мельниченко // Український соціум. – 2007. – № 3. – С. 139–149.
27. Запорожець І. Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності як напрям публічного управління / І. Запорожець // Юридична Україна. – 2008. – № 9. – С. 29–32.
28. Ємець Л. О. До питання основних напрямків становлення та розвитку публічного управління в Україні / Л. О. Ємець // Наук. вісник Дніпропетровськ. держ. ун-ту внутр. справ. – 2007. – № 3. – С. 146–152.
29. Музичук О. М. Сучасний стан теоретичної розробки та законодавчого визначення поняття правоохоронних органів та їх переліку / О. М. Музичук // Вісник Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ. – 2009. – № 44. – С. 12–21.
30. Про міліцію : Закон України : від 20.12.1990 р., № 565–XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
31. Про Службу безпеки України : Закон України : від 25.03.1992 р., № 2229–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
32. Про Державну прикордонну службу України : Закон України : від 03.04.2003 р., № 662–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
33. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України : Закон України : від 07.03.2002 р., № 3099–III // Відомості Верховної Ради України.  2002.  № 32.  Ст. 225.
34. Про пожежну безпеку : Закон України від 17.12.1993 N 3745-XII // Відомості Верховної Ради України.  1994.  № 5.  Ст. 21.
35. Про Державну податкову службу в Україні : Закон України : від 04.12.1990 р., № 509–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
36. Про прокуратуру : Закон України : від 05.11.1991 р., № 1790–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
37. Про Державну кримінально-виконавчу службу України : Закон України : від 23.06.2005 р., № 2713–IV // Відомості Верховної України. – 2005. – № 34. – Ст. 254.
38. Моніторинг незаконного насильства в органах внутрішніх справ України / під заг. ред. Д. О. Кобзина. – Х. : Права людини, 2010. – 192 с.
39. Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів : Постанова Кабінету Міністрів України : від 29.11.2006 р., № 1673 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 49. – Ст. 3257.
40. Звернення Президента України Віктора Януковича до Українського народу з нагоди 20-ї річниці проголошення Декларації про державний суверенітет України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua.
41. Виступ Президента України В. Ф. Януковича на зустрічі з представниками всеукраїнських профспілок і профоб’єднань [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fpsu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1971&Itemid=2&lang=uk.
42. Звернення Президента України Віктора Януковича до Українського народу з нагоди Дня Конституції України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/17506.html.
43. Литвин В. Правосуддя, законність, верховенство права: Працівникам судів України [Привітання Голови Верховної Ради України] / Литвин В. // Голос України. – 13.12.2003. – № 238. – С. 1.
44. Литвин В. Під парламентським і громадським контролем запрацюють конституційні норми, спрямовані на забезпечення гідного життя народу [Вітання Голови Верховної Ради України Володимира Литвина учасникам установчого з’їзду Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнське об’єднання депутатів місцевих рад»] / Литвин В. // Хрещатик. – 04.10.2005. – № 145. – С. 5.
45. Виступ Прем’єр-міністра України Миколи Азарова у Верховній Раді України 03.06.2010 року (Представлення проекту Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики») [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=243453283&cat_id=243321034.
46. Виступ Прем’єр-міністра України Миколи Азарова на урочистому засіданні Верховної Ради України з нагоди 20-річчя прийняття Декларації про Державний суверенітет України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=243532283&cat_id=243321034. – 16.07.2010.
47. Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини : Постанова Верховної Ради України : від 23.03.2000 р., № 1592–III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 24. – Ст. 193.
48. Про інформацію Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України щодо діяльності правоохоронних органів у зв’язку з поширенням останнім часом у засобах масової інформації повідомлень про вчинення злочинних дій проти статевої свободи та статевої недоторканості неповнолітніх та розповсюдження дитячої порнографії : Постанова Верховної Ради України : від 23.12.2009 р., № 1792–VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 12. – Ст. 121.
49. Положення про контроль за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України / затв. Указом Президента України : від 19.02.2002 р., № 155 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 8. – Ст. 335.
50. Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах : Розпорядження